Проклятие молчанием

Автор Юлия Огеруд

«Проклятие молчанием» - третий скандинавский детектив Юлии Огеруд.
Комиссар Бенсон наслаждается Францией на пенсии. Неожиданный звонок знакомых втягивает пенсионера в поиск таинственно пропавших психотерапевтов ... Выясняется, что за месяц до исчезновения, в клинике появился «странный пациент» …
Вскоре происходит загадочное убийство …
Странным образом переплетаются юг Франции и знакомая читателю маленькая улица Торпа в Швеции … Разумеется, соседи снова вмешиваются в расследование …

Приятного прочтения!

• Язык: Русский
• Издатель: Julia Ågerud
• Дата выпуска: 23 февр. 2023 г.
• ISBN: 9783987560453

Юлия Огеруд

. , . , .

Предварительный просмотр книги

Эпиграф

«… «Послухай-но, ― сказав Демон, поклавши руку мені на голову, ―

Край, про який я тобі розповім, це похмура долина у Лівії,

Понад берегами річки Заїри,

І нема там ані спокою, ані тиші …

…То була ніч, і дощ падав; І падаючи, він був дощем, а упавши, на кров обертався.

І стояв я в болоті серед високих лілей, i дощ мочив мені голову ―

А лілеї сумно-сумно зітхали, горді навіть у розпачі.

Аж раптом виплив на небо місяць крізь мертвотно-блідий туман,

І був він темно-червоний.

А мій погляд упав на величезну сіру скелю, що височіла над річкою,

Осяяна жовтим місячним світлом.

І скеля була висока і сіра з мертвотним відтінком ―

Та скеля була мертвотно-сіра.

І побачив я літери, висічені на ній, … І ті літери були РОЗПАЧ.

І я подивився вгору, І там стояв чоловік на вершині скелі;

А я сховався між водяних лілей, щоб підглянути за діями того чоловіка.

І мав він гордий вигляд, і був високий i завинутий від плечей до ступнів у давньоримську тогу.

І обриси його постаті були невиразні ― але риси його обличчя були рисами божества;

Бо мантія ночі, i туману, і місяця, і роси залишила його обличчя відкритим.

І його чоло променилося розумом, а в очах палахкотіла тривога;

І в кількох зморшках, що мережали його щоки,

Я прочитав притчі журби, втоми й зневіри в людстві i тугу за самотою.

І чоловік сів на скелі, й підпер рукою голову, й подивився на навколишню пустку.

Він подивився вниз на дрібний, неспокійний підлісок,

І вгору на високі правічні дерева,

І ще вище на шумливе небо, i на темно-червоний місяць.

А я лежав зовсім близько, ховаючись за лілеями,

І спостерігав за діями того чоловіка.

А він тремтів від самотності; i ніч наближалася до світанку,

А він сидів і сидів на вершині скелі. …

…

І тоді прокляв я стихії громовим прокляттям,

І страшна буря зібралася в небесах,

Де перед тим не було жодного подмуху вітру,

І небеса зблідли перед могуттю бурі,

І дощові краплі впали на голову того чоловіка,

А річка збурилася повінню І від горя забіліла шумовинням,

І лілеї кричали в своєму ложі,

І ліс тріщав під натиском вітру, i гуркотів грім, i палахкотіли блискавиці ―

І скеля двигтіла й розгойдувалась.

А я лежав неподалік у своєму сховку i стежив за діями того чоловіка.

А він тремтів від самотності;

І ніч наближалася до світанку, а він сидів і сидів на скелі.

І розгнівався я тоді і прокляттям тиші

Прокляв річку, лілеї, вітер, і ліс, i небеса, і грім, і зітхання лілей,

І, ставши прокляті, вони притихли.

І місяць перестав дертися вгору по небесній стежці,

І грім завмер, i не спалахували блискавиці, i зависли в нерухомості хмари,

А води опустилися до свого рівня, але не нижче,

І перестали розгойдуватися дерева, i лілеї більш не зітхали,

І вже не чулося їхнього шепотіння,

І жодного звуку чи шереху не долинало крізь неозору пустелю,

І я подивився на літери, висічені на скелі, І вони змінилися,

І вони були тепер ТИША.

І мій погляд упав на лице того чоловіка, i було воно сіре від жаху.

І він рвучко відірвав голову від долоні, i звівся на ноги, і стояв на скелі, дослухаючись,

Та не чулося жодного звуку в неозорій безмежній пустелі;

І літери на камені були ТИША.

І той чоловік здригнувся, i відвернув обличчя, i швидко подався геть,

І я вже більше його не бачив».

Ту притчу, яку розповів мені Демон, сидячи поруч мене в затінку могильного каменя,

Я вважаю найчудеснішою з усіх!

І коли Демон закінчив свою розповідь, він упав у розкриту могилу, з якої й вийшов,

І засміявся.

А я не міг засміятися з Демоном,

І прокляв він мене за те, що я не міг сміятися. ...».

(Silence - a Fable, by Edgar Allan Poe (excerpt). 1837) [1].

Едґар Аллан По. Тиша. Притча (уривок) Переклав з англійської Віктор Шовкун. [2].

Юг Франции. Начало июня. I сеанс.

Атон Бэнэ шагнул в серое каменное здание частной психотерапевтической клиники. Почти бесшумно вытер ноги о входной ковер. Аккуратно свернул мокрый большой черный зонт и поставил стекать в корзину при входе. Повесил светлый плащ на вешалку и расстегнул пуговицы пиджака. Поправил галстук и не спеша, прислушиваясь к каждому шагу, прошел мимо пустого ресепшн.

Дальше по коридору, остановился возле таблички «Кабинет психотерапии». Колеблясь еще несколько секунд, наконец, решительно открыл дверь, громко прервав щелчком дверного замка тишину клиники …

Оба врача приветливо встали навстречу пациенту:

– Жюли Амур.

– Пьер Амур.

Клиент внимательно, как будто сканируя, рассмотрел обоих: «Выглядят примерно лет на 40... Довольно молодые… Пронзительный, спокойный взгляд Пьера … С трудом скрываемый любопытство, глубокий взгляд Жюли…».

Атон, не дожидаясь приглашения, переставил кресло спинкой к большому светлому окну. Удобно разместился и жестом пригласил психотерапевтов сесть напротив…

Не в силах отвести глаза от красивой женщины, бархатно прошептал:

– Пьер, неужели вы не ревнуете жену к пациентам?

Терапевт сухо ухмыльнулся:

– Ревность бессмысленна. Кроме чувства собственной ничтожности и отчаяния, вызывает лишь жалость предмета и объекта ревности.

– Предмета… Объекта, – безэмоционально повторил клиент, продолжая смотреть только на женщину …

***

Жюли сощурилась – полуденный солнечный свет ослеплял, пытаясь пробиться через мокрое от дождя стекло. К тому же, лицо странного клиента, сидевшего спиной к окну, оказалось в тени. Терапевт встала было опустить жалюзи, однако Атон резко запротестовал. Не согласился даже на то, чтобы зажечь торшер…

Муж, как всегда, профессионально, перехватил инициативу:

– Почему для вас столь важно, чтобы терапию проводили мы с женой одновременно?

Пациент не спешил с ответом.

Жюли смирилась, что рассмотреть лицо «странного клиента» не удастся, по крайней мере на первом сеансе, и окинула взглядом его силуэт: «Какой-то усталый человек без возраста… Хотя при встрече показался довольно молодым... Но эта старческая борода… усы… Взъерошенные, почти совсем седые волосы … Эти огромные очки… Где он достал этот старомодный костюм?».

Голос Атона прервал молчание:

– Обратите внимание, я заплатил двойную цену за прием. Не понимаю, какая разница, кто проводит терапию. Каждый по очереди или, за те же деньги, оба одновременно. Вы же экономите время. Не так ли?

– Предлагаю начать сеанс, – строго, но спокойно призвал Пьер…

Жюли поставила на журнальный стол микрофон